Портал в режимі тестування та наповнення
Меню

«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка

Опубліковано 19 листопада 2026 року о 09:01

19 листопада минає річниця загибелі поліцейського полку поліції особливого призначення ГУНП в Харківській області Сергія Шоптенка на позивний Шопен. Він віддав життя, захищаючи Україну, під час виконання бойового завдання на околицях Куп’янська. Ворожий FPV-дрон завдав поліцейському смертельних поранень.


Понад 20 років Сергій присвятив службі та захисту людей. За цей час він став досвідченим поліцейським, вимогливим командиром і надійним побратимом. Постійно вдосконалював професійні навички, багато читав, займався спортом, опановував розмінування та надання медичної допомоги. Неодноразово долучався до евакуації людей із прифронтових населених пунктів. Він розумів, наскільки важливо бути готовим до різних викликів, адже від цього може залежати життя інших. Водночас за серйозністю та вимогливістю залишався щирою, веселою і чуйною людиною, яка вміла підтримати словом та розрядити напружену атмосферу влучним жартом.

Саме таким Сергія запам’ятав побратим Малий. Вони познайомилися у 2022 році під час відрядження до Костянтинівки. Спочатку разом несли службу на блокпосту, а згодом їхні професійні стосунки переросли в дружбу. Перше враження про Сергія було дещо суворим. Він одразу взявся навчати молодшого колегу тонкощів служби, вимагав відповідальності та уважності. Та з часом Малий побачив за цією вимогливістю людину, на яку завжди можна покластися.

«Він завжди говорив правду, навіть якщо вона була неприємною. Міг підтримати в будь-якій ситуації, підказати правильний шлях і допомогти розібратися з проблемою», - ділиться побратим.

Уміння бути поруч із людьми, відчувати їхній стан і підтримувати в найважчі хвилини відзначає й інший колега - Володимир. Під час однієї з ротацій вони разом допомагали бійцям суміжного підрозділу, які потрапили під атаку ворожого дрона. Володимир згадує, що Сергій постійно дбав про людей поруч.

«Сергій завжди був чуйним, добрим та веселим. Справжня душа компанії. Він дуже добре відчував особовий склад, умів розташувати до себе людей. Навіть у найскладніші моменти знаходив сили підтримувати інших», - розповідає Володимир.

Останньою спільною ротацією для Сергія та його побратимів став Куп’янськ. Близько десяти днів вони виконували там бойові завдання. Навіть після першої контузії Шопен не втрачав почуття гумору й продовжував дбати про особовий склад. Він не ховався за спинами підлеглих, а завжди залишався поруч зі своїми. Останній раз Володимир спілкувався з Сергієм близько четвертої ранку. Побратими збирали речі та готувалися вирушати з позицій. Сергій запевнив, що все буде добре. Та дорогою їхній підрозділ атакував ворожий безпілотник. Після вибуху бійці кинулися допомагати одне одному. Сергія знайшли без ознак життя. Врятувати його не вдалося.

За образом сильного командира та відданого службі поліцейського була людина, для якої найбільшим щастям залишалася родина. Сергій дуже любив дружину Альону, доньку Вероніку та її старшого сина Віталія, якого прийняв і любив як рідного. Історія їхнього кохання розпочалася ще під час навчання в університеті. За роки подружнього життя вони створили власні традиції, засновані на любові, взаємній повазі та турботі одне про одного. Навіть попри службу Сергій намагався знаходити час для сім’ї. Подружжя гуляло Харковом, ходило на каву, влаштовувало побачення. Діти вже звикли жартувати, коли батьки збиралися кудись удвох: «Вони знову на побачення».  Особливу ніжність Сергій відчував до доньки Вероніки. Він дуже чекав її народження і сам обрав дівчинці ім’я. Пишався донькою, підтримував її захоплення карате, цікавився тренуваннями та радів кожному успіху. Через війну й службу не завжди міг бути поруч, однак навіть на відстані стежив за важливими подіями її життя. Після загибелі батька Вероніка хотіла залишити карате. Та мама нагадала їй, як сильно тато радів її заняттям і пишався досягненнями. Дівчинка вирішила продовжити тренування. Тепер кожне з них -  не лише крок до нових успіхів, а й особлива частинка пам’яті про найдорожчу людину.

Турбота про близьких була рисою Сергія ще з дитинства. Мама згадує його як доброго, чуйного й уважного хлопчика. Він поважав старших, любив тварин і завжди намагався комусь допомогти. Усе, що мав, міг розділити з іншими. Навіть про власні поранення рідним не розповідав, аби не хвилювати їх.

«Коли почалася війна, він нас заспокоював, казав: «Мамо, у мене все добре, не хвилюйтеся». Він завжди більше думав про інших, ніж про себе», - говорить мати.

Повномасштабна війна розділила родину. Сергій залишився захищати Україну та Харків, а Альона з дітьми виїхала за кордон. Коли чоловік дістав поранення і переніс операцію, дружина повернулася в Україну, щоб бути поруч із ним. Перед останньою ротацією родині вдалося провести разом три тижні. Це був час, який вони могли присвятити одне одному, не знаючи, що він стане їхнім останнім спільним періодом. 8 листопада Сергій посадив рідних на потяг, а наступного дня вирушив на Куп’янський напрямок. Він мріяв повернутися до сім’ї, бачити, як дорослішають діти, знову гуляти Харковом з дружиною та жити звичайним мирним життям. А ще любив жартувати з побратимами, що після перемоги нарешті поголить свою велику бороду та завітає до барбершопу.

Сьогодні Альона та діти вчаться жити без чоловіка й батька. Дружина зізнається, що Сергій назавжди залишиться її коханою людиною, а його любов і життєвий приклад допомагають родині знаходити сили рухатися далі.

«Він довірив мені найдорожче - наших дітей, і я не можу його підвести. Ми повинні бути сильними та жити далі. Я дуже його кохаю і любитиму завжди», - говорить Альона.

Сергій Шоптенко не встиг здійснити всіх своїх мрій, побачити, як дорослішають діти, та повернутися до мирного життя, про яке так мріяв. Але він залишив значно більше, ніж спогади - приклад відданості службі, мужності, людяності та любові до своїх близьких. Для побратимів він назавжди залишиться командиром, якому довіряли, для мами - турботливим сином, для дітей - люблячим батьком, а для дружини - коханим чоловіком. Його більше немає поруч, але є люди, у чиєму житті він назавжди залишився опорою. І є пам’ять, яку не зітре час.

Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо.

 

Відділ комунікації поліції Харківської області

 

«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка
1 з 12
«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка
2 з 12
«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка
3 з 12
«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка
4 з 12
«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка
5 з 12
«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка
6 з 12
«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка
7 з 12
«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка
8 з 12
«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка
9 з 12
«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка
10 з 12
«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка
11 з 12
«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка
12 з 12
«Він завжди більше думав про інших, ніж про себе»: пам’яті поліцейського Сергія Шоптенка

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux