Роковини загибелі харківського поліцейського Андрія Матвієнка
Полковник поліції Андрій Матвієнко понад двадцять років працював в органах внутрішніх справ. Його знали як високопрофесійного офіцера, розумного керівника, доброго колегу і справжнього друга. Це була людина, яка ніколи не зупинялася, завжди йшла попереду часу й надихала інших своїм прикладом.
1 листопада 2024 року російські війська завдали удару двома ракетами С-400 по центру Харкова. Того дня полковник поліції Андрій Матвієнко отримав несумісні з життям важкі осколкові та вибухові травми. Ще 36 поліцейських отримали поранення різного ступеня тяжкості.
«Андрій був дуже світлою і доброю людиною. Він завжди дбав про всіх - батьків, сестру, племінниць, ніколи не відмовляв у допомозі, сам приїжджав і вирішував будь-які справи. У нього не було недоліків, які я могла б згадати. Він був надзвичайно розумний, постійно вчився, розвивався, опановував нові технології та вдосконалював свою роботу», - згадує дружина Олена.
Його професія була для нього справою честі та покликанням. Він завжди прагнув робити поліцію кращою, починаючи з себе, і допомагав людям у будь-якій ситуації.
Олена згадує, що Андрій мав чудове почуття гумору, він багато сміявся, подорожував і радів життю. У сім’ї панували любов, тепло та спокій, він завжди створював відчуття захищеності. «Його смерть - величезна втрата для мене і для всіх, хто його знав. Я вірю в Україну, в людей, які, як і він, борються за нашу свободу. І я вірю, що його життя та жертва не були марними, що його приклад продовжує надихати нас триматися і підтримувати один одного», - говорить жінка.
Колеги згадують, що Андрій прийшов на службу молодим, енергійним, відкритим до всього нового. Він створював у колективі атмосферу взаємопідтримки й довіри, умів бачити потенціал у кожному, мотивував працювати з натхненням.
«Він бачив сильні сторони кожного з нас та вміло використовував це в роботі. Ми поважали його та знали, що не маємо права його підвести», - згадує колега Марина.
Андрій Олександрович ніколи не був байдужим до людей. Його улюблений принцип - «Людина понад усе» - став життєвим гаслом. Він умів вислухати кожного, знайти потрібні слова, допомогти порадою чи справою.
Колега і друг Ігор Зіновʼєв розповідає, що Андрій був не лише керівником, а й близькою людиною: «Ми не тільки працювали разом - ми дружили. Їздили на рибалку, часто спілкувалися. У найважчі дні війни він завжди дзвонив та питав, чим допомогти.
У робочому кабінеті колеги створили куточок пам’яті, де залишилися речі Андрія - ручки, статуетки, грамоти. Колеги кажуть, що ці речі нагадують про нього щодня.
«Ми часто його згадуємо, - говорить Марина. - Як він нас учив, підтримував та жартував. Ми досі не можемо повірити, що його немає. Здається, що він десь поруч. Ми йому дуже вдячні - за все, що зробив для нас. І сподіваємося, що йому за нас не соромно».
Полковник поліції Андрій Матвієнко залишив по собі не лише професійний спадок, а й велику людську пам’ять. Він був керівником, наставником, другом. Людиною, яка вміла любити життя, поважати людей і служити своїй справі до кінця.
Відділ комунікації поліції Харківської області
