Правила поведінки людини в ситуаціях, якщо вона опинилася в заручниках (ФОТО)
На сьогоднішній день працівники поліції виконують свої професійні обов’язки, по суті, в екстремальних умовах, борються зі злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, забезпечують правопорядок в країні. Вони постійно випробують на собі високий рівень психологічного стресу та нервово-психічної напруги.
З метою забезпечення ефективного та якісного виконання оперативно-службових задач в Національній поліції України функціонує служба психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності поліцейських. Система психологічного забезпечення охоплює всі етапи проходження служби, починаючи з моменту вступу поліцейського на службу, входження в посаду, адаптації до професії та супроводження професійної діяльності працівника протягом всього періоду служби в поліції.
В історії становлення психологічної служби особливе місце займає робота психологів при надзвичайних, кризових, екстремальних обставинах.
Так, прикладом є події, які відбувались 30.12.2017 в Харкові, коли було здійснено перший захват заручників з використанням вибухівки. В заручниках знаходилось 11 людей. Терористом виявився чоловік, який забарикадувався у відділенні Укрпошти. Під час здійснення злочину він знаходився в неадекватному стані. На місце події окрім працівників спецпідрозділів КОРД, «Альфа», правоохоронців, рятувальників, виїхали також психологи служби психологічного забезпечення ГУНП в Харківській області, які під час проведення спецоперації щодо визволення заручників надавали консультації про проведення переговорів, здійснювали психологічну допомогу рідним заручників, а потім і самим заручникам після їх визволення.
Взаємодія злочинців із захопленими заручниками є складним соціально-психологічним явищем. Цю взаємодію можна розкласти на декілька етапів. Кожен етап відрізняється своєю соціально-психологічною специфікою. Перший етап – захоплення заручників, який характеризується миттєвими діями злочинців та повною неочікуваністю для заручників. Другий етап – підкорення злочинцями волі заручників шляхом залякування, агресивні дії злочинців, погрози направлені на те, щоб миттєво зломити волю заручника, відняти надію на швидке спасіння. Третій етап – недопущення відкритої паніки серед заручників. Засобом цього може бути побиття та навіть розстріл панікера. Внутрішня психологічна паніка виникає в душі заручника. Четвертий етап – введення жорстких норм поведінки заручників, диктат того, що можна, а що не можна робити. П’ятий етап – оповіщення зовнішнього світу про захват заручників. Шостий етап – адаптація заручників до екстремальної ситуації, виникнення втоми, притуплення почуттів. Сьомий етап – виникнення у заручників стану депресії, можливі емоційні зриви як з боку заручників, так і з боку самих терористів. Восьмий етап – визволення заручників та знищення злочинців.
Психологічно заручники можуть реагувати на стресову ситуацію різними типами реакції. Більшість заручників морально пригнічені,страждання, які вони переживають в цей час, притупляють всі інші почуття, а їхні пізнавальні орієнтації мінімізовані. Другий тип реакції – серед заручників можуть виявитися лідери. Як правило, це врівноважені, морально стійкі і витримані люди, які допомагають іншим вижити і вистояти в ситуації, яка склалась. Третій тип реакції – відчай, істеричні припадки, безглузді вчинки, які провокують інших заручників на виявлення емоційно неврівноважених реакцій.
Звичайно до таких ситуацій неможливо підготуватись, але є низька рекомендацій, яких слід дотримуватись для мінімізації негативних психологічних наслідків та збереження життя й здоров’я в умовах незаконного позбавлення людини волі або утримання в заручниках. Слід намагатись займатись розумовою активністю, якщо Ви опинилися в статусі заручника – аналіз ситуацій показує, що легше людина переносить цю екстремальну ситуацію коли вона постійно чимось зайнята. Намагайтесь не дивитись в очі злочинцю – прямий контакт очима сприймається опонентом, як прояви агресії та небезпеки, що може спричинити відповідну реакцію загарбника. Якщо трапилось так, що Вам приходиться спілкуватись зі злочинцем, то слід розмовляти з ним на його ж мові. Питання повинні будуватись так, щоб отримувати розгорнуті відповіді, а не тільки «так» чи «ні». Слід уникати негативних відповідей зі своєї сторони, роблячи, щонайменш, вигляд, що ви намагаєтесь вирішити проблему саме так, як хоче цього терорист. Наступне - не слід використовувати слів «загарбник», «заручник», щоб не збільшувати напруження. Як і слова «здаватися», що для нього значить провал.
Також для встановлення довіри необхідно визнавати почуття вашого опонента. Не ігноруйте емоцій опонента. Його нападки часто викликані гнівом, «кам’яна» стіна часто скриває страх; поки ви не розвієте ці емоції, аргументи розуму не будуть почуті.
Після визволення у заручників виникає посттравматичний синдром. У кожного визволеного заручника цей синдром протікає по-своєму. Люди, які стали заручниками, випробовують серйозну трансформацію психіки. Практично у всіх виникає відчуття нереальності ситуації. Вони не можуть до кінця повірити і усвідомити те, що вони опинилися в такому безвихідному стані. Часто, не витримавши стресу, люди намагаються тікати, навіть якщо це безглуздо, так як втеча одного або кількох заручників може викликати агресивні реакції з боку злочинців по відношенню до заручників, які залишилися. Дійшовши до краю заручник може накинутися на злочинця і вчинити спробу вихопити у нього зброю. Подібні дії, як правило, не мають успіху, бо поодинокі прояви опору злочинцям неефективні. Ефективними можуть бути тільки добре сплановані, організовані дії, які під силу відповідно підготовленим групам правоохоронців.
Відділ комунікації поліції Харківської області