«Для мене мій жетон – це символ гідності»: історія слідчого Олександра П’явки про службу, евакуацію та документування воєнних злочинів на лінії вогню
Старший слідчий відділення поліції № 2 Богодухівського РВП Олександр П'явка несе службу в одному з найнебезпечніших підрозділів поліції неподалік кордону з рф – на Золочівщині. Під невпинними обстрілами він розслідує кримінальні провадження, документує наслідки ворожих атак, доставляє гуманітарну допомогу, евакуює громадян, а нерідко – і тіла загиблих унаслідок обстрілів.
Поліцейський уже майже 14 років служить в органах внутрішніх справ. Професію правоохоронця він обрав, наслідуючи приклад двоюрідного брата.
«Ще у 2003 році мій брат вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ. Коли він прийшов до нас у гості в курсантській формі, у береті, мені це дуже сподобалося. І з того моменту я загорівся бажанням також стати правоохоронцем».
Після закінчення школи Олександр вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ, а після завершення навчання розпочав службу в поліції. У 2024 році він добровільно вступив до батальйону поліції особливого призначення (стрілецького), де разом з колегами майже півтора року ніс службу на Сумському та Донецькому напрямках.
«Я допомагав батлкепу в наданні інформації своїм підрозділам, безпосередньо харківському батальйону, який ніс службу на Торецькому напрямку».
Унаслідок ракетного удару під час несення служби Олександр П'явка отримав поранення. Після лікування він повернувся до своїх побратимів. У грудні 2025 року правоохоронець повернувся на попередню посаду – старшого слідчого відділення поліції на Золочівщині.
«На даний час, у період війни, моя служба – це, у першу чергу, допомога людям у їхньому безпорадному стані та евакуація. Дуже багато випадків, коли цивільні особи гинуть на прикордонні, і доводиться евакуювати вже їхні тіла. Вони з тих чи інших причин не хочуть виїжджати, а потім трапляється так, що нікому поїхати й доставити тіло до моргу для подальшого поховання. Ми з колегами ходимо туди пішки або їздимо, щоб забрати ці тіла».
Олександр зізнається, що найбільше в роботі йому подобається допомагати людям. Його щодня мотивує родина. Попри постійну небезпеку дружина та діти живуть разом з ним на прикордонні та пишаються своїм головним захисником.
Відділ комунікації поліції Харківської області
