Портал в режимі тестування та наповнення
Меню
«27 лютого кацапи хотіли підняти у Харкові триколор», — Володимир Тимошко
Опубліковано 13 лютого 2023 року о 13:39

У новому епізоді подкасту «Герої Харкова» — інтерв’ю з Володимиром Тимошком, який очолив Головне управління Національної поліції у Харківській області в день повномасштабного російського вторгнення 24 лютого. Про Харків, поліцію, героїв та зрадників — слухайте просто зараз.

Герой епізоду: Володимир Тимошко, начальник Головного управління поліції у Харківській області

Я так розумію, що ви по гарячих точках їздите щодня. Що ви там робите?

Зараз — не кожного дня, але два-три рази на тиждень я об'їжджаю ті підрозділи поліції, які перебувають у безпосередній зоні проведення бойових дій.

Чи входить до ваших обов'язків об’їжджати їх, контролювати? 

Це входить в обов'язки генерала, це входить в обов'язки офіцера, це входить в обов'язки керівника і нормальної людини. Якщо твої підлеглі перебувають там, то ти повинен бути з ними. І якщо твої підлеглі не будуть бачити, що ти їздиш, що ти турбуєшся про них, вони так само будуть ставитися до служби. Сім'ю бачив три або чотири рази за рік, який минув. До речі, дружина одного разу приїжджала до Харкова з донькою.

Вони в Україні чи за кордоном? 

Ні, вони в Україні. Більш того, я їх силою змусив їх виїхати з міста 2 березня. Дружина зі мною ще зі студентських років, ми разом вже 25 років, тому вона категорично відмовлялася виїжджати куди-небудь. Але в місті були і ДРГ, і коригувальники. Я був вимушений постійно міняти локації, де проживала дружина з донькою. Якщо б наприклад хтось взяв їх у полон, то це така собі історія. Тому я сказав: у місті вам бути не можна. 

Ви очолили поліцію Харківщини буквально в день російського вторгнення. 

24 лютого.

Це було таке екстрене рішення, кризовий момент. Як все відбувалося? Я пам'ятаю, що за тиждень, десь за 10 днів до того, звільнили Станіслава Перліна. Чи готові ви були тоді стати керівником поліції? Чи були в курсі всіх подій?

Мені зателефонував міністр [Денис Монастирський], царство небесне. І Ігор Володимирович Клименко. Розмовляв з ними обома. Вони запропонували мені приїхати в Харків, на той час я був на посаді керівника управління Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань з розслідування кримінальних правопорушень чинними правоохоронцями, суддями. В Державному бюро розслідувань це приблизно 60% всіх кримінальних проваджень. У мене була досить престижна робота.

А до того ще було ДБР у Полтаві. 

До цього я був директором Управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Полтаві. Питання про моє призначення не було вирішено до 24 лютого. І як би воно було, якби не війна, важко сказати, тому що і плани були інші. Однак 24 лютого о п'ятій ранку, початок 6-ї, мені подзвонив Денис Анатолійович. Спитав, чи готовий я поїхати до Харкова, «бо ти мені потрібен там, зараз йде наступ росіян, вони вже під містом, колектив 7000 поліцейських не може бути без керівника, я хочу щоб ти був там». Я сказав: звісно, що поїду, це моє рідне місто. До речі, сім'я була в місті на той момент. Ігор Володимирович (Клименко) мені зателефонував (нині чинний міністр внутрішніх справ), чи готовий, я відповів те саме. Мені сказали прибути на вул. Академіка Богомольця (МВС), я о 8:00 ранку був на Богомольця. В кабінеті голови я почув лише одне: ти їдеш не здавати Харків. Я сказав: я Харків не здам. Я це слово дав Ігорю Володимировичу, Денису Анатолійовичу і майже одразу виїхав на Харків. 

Дуже довго вибирався з міста Києва. Якщо пам'ятаєте, були затори, неможливо було виїхати. Дякую, до речі, патрульним поліцейським, які мене вивели. Це взагалі сумбур був. Я їхав на машині, було все забито, побачив патрульну машину біля себе, відкрив вікно, кажу, я начальник Головного управління Національної поліції в Харківській області, їхні обличчя треба було бачити.

«По блату» вас вивели, зрозімуло.

Кажу, подзвоніть, уточніть, таке моє прізвище. Вони подзвонили, уточнили, так, кажуть, дійсно, нам підтвердили, яка допомога потрібна? Говорю, мені треба швидко виїхати з міста у бік Харкова, і вони мене манівцем вивели за Бориспіль, приблизно десь о 10:00, на початку 11:00, я вже виїхав на Бориспільську трасу у бік міста Харкова. Вже о 12-й я був у Полтаві, дорога була вільна. І потім з боями проривався з Полтави на Харків, тому що дорога з Харкова була вся забита автомобілями. І о 13:30 приблизно я зайшов в кабінет начальника главку. 

23 лютого, за день до повномасштаного вторгнення, в нашій обласній адміністрації була нарада, на якій представники силових органів доповідали, що ситуація під контролем, велику частину з цих заспокоєнь говорив тодішній голова управління СБУ Роман Дудін. Зараз він підозрюється у державній зраді і залишенні місця служби. Ви вірите в державну зраду Дудіна? І за вашою інформацією, чи дійсно він саботував, як кажуть окремі ЗМІ, будівництво фортифікаційних споруд і так далі?

Ну, по-перше, до 24 лютого мене в Харкові не було Тому про події, які відбувалися до 13:30 24 лютого, я не можу казати. І це буде невірно казати мені як професіоналу, тому що чутки є чутки, пояснення людей — це пояснення людей. Навіть у кримінальному процесі є такий вираз «покази з чужих слів». Тобто це все покази з чужих слів, треба, мабуть, спитати про події 23 лютого тих, хто був в місті. Я можу лише казати, які були чи не були окремі дії, що відбувалося 24-25, потім і в березні, і в квітні, і травні. По-третє, зробити висновок про вину чи невинуватість може лише суд. Крім того, поки що, наскільки я знаю, триває процес розслідування кримінального провадження. Це таємниця досудового слідства. І це невірно з мого боку буде трактувати чи якось інакше називати дії Дудіна чи дії слідчого, це невірно. Тим більше я слідчий з 20-річним стажем роботи, я знаю, про що я кажу. Я можу лише сказати загальновідомі факти, які мені відомі, які я сам бачив, які відбувалися, які бачили мої підлеглі. Так, 24 лютого Служба безпеки покинула свої приміщення за наказом, мабуть, Дудіна — це треба питати не в мене — приблизно з 16:00 до 18:00.

Ви це все бачили, так? Чи ви побачили випадково? Він вас поставив до відома? 

Ні, це була невідпадковість. Як я вам уже сказав, виїжджаючи з міста, я дав слово, що Харків я не залишу. Коли я прибув, я всім своїм підлеглим сказав, що ми залишаємося у місті. У будівлі Головного управління Нацполіції перебував спеціальний підрозділ, рота спеціального призначення «Схід», в повному своєму складі. Вони 24 лютого зайняли кругову оборону будівлі. Як ви знаєте, будівля Служби безпеки примикає до будівлі ГУ НП. І двір між ГУ НП і СБУ розділений лише бетонною стіною. І будь-яка оборона ГУ НП без оборони будівлі СБУ була би неможливою, треба було обороняти обидва ці будівлі, тому приблизно десь о 15:00 я в присутності в своїх заступників, до речі, хочу сказати, що з момента прибуття я ні на секунду не залишався сам, тобто в кабінеті були мої заступники, були спецпризначенці, були начальники управлінь, тобто це все відбувалося на очах дуже багатьох працівників поліції.

Близько 15:00 мені набрали працівники СБУ, спитали, чи залишаємося ми в місті, чи ми виходимо, тому що у них наказ вийти з міста. Я спитав, чому, мені сказали, що керівництвом сказано: російські танки у 20 хвилинах від будівлі СБУ, тому треба покинути будівлю СБУ всім. Я набрав тоді відразу керівника Романа Дудіна, спитав, це так чи ні, чи може просто я чогось не знаю. Чому це зробив? Тому що оборону міста, регіону здійснюють всі сили оборони, і поліція також входить до складу оборони і працівники Служби безпеки також входять до складу оборони. Звісно, керівництво загальне здійснюють військові, однак, якщо одному підрозділу дається якийсь наказ, то, мабуть, треба було б і всім давати наказ. Не може бути один наказ одному підрозділу, інший наказ іншому підрозділу. Тим більш, такі важливі.

Я набрав, спитав, може, я чогось не знаю? Він каже: ні, я на місці! Психував, дуже на підвищених тонах розмовляли. Я йому ще сказав: не підвищуй на мене голос. Таке було. Я йому сказав: дивись, якщо будеш виходити з приміщення, будь ласка, або залиш «Альфу» для охорони будівлі СБУ, або я буду вимушений взяти під охорону і поставити свій спецназ у тебе у дворі будівлі. Я говорю: ти ж розумієш, куди росіяни прийдуть в першу чергу, якщо увійдуть в місто? Приміщення обладміністрації, приміщення СБУ. Ну це ж логічно? Або залишай «Альфу», або попередь мене, що ти виходиш, щоб я знав і розумів, виставив по периметру квадрата свій спецназ. Він сказав: ні, я в приміщенні перебуваю, я тут, я на місці, нікуди виходити не збираюся, все гаразд, і якщо буду виходити, я попереджу. Потім, ви ж розумієте, кількість дзвінків, кількість команд, які треба було дати. Росіяни на той час уже захопили Липецький райвідділ поліції, Вовчанський райвідділ поліції, треба було обдзвонювати всіх, надавати вказівки з евакуації документів, евакуації зброї, вивезення секретної документації, знищення секретної документації, вивезення сімей, тобто треба було віддавати нагальні вказівки. Увечері, приблизно 17-18 година...

А вдалося щось з цього встигнути? 

Так, багато чого вдалося. Дуже багато вдалося. Приблизно о 17-18 годині мене набрав губернатор, який знав, що я призначений начальником Головного управління поліції, тобто я представився, ще коли їхав дорогою до Харкова. Ми детально про обстановку і про щось не говорили, не було часу ні в нього, ні в мене, тим більш по телефону. Він набрав, спитав, чи я на місці. Я сказав, що я вже майже з 14:00 на місці, він сказав, що перебуваю у будівлі обладміністрації, вийшов з кабінета і побачив, що Служба безпеки, яка забезпечувала на той час охорону приміщення, залишила будівлю і охорони в будівлі обладміністрації взагалі ніякої немає. Я сказав, що почекайте, будь ласка, я за вами зараз пришлю спецназ, тому що якщо вас в полон хтось візьме, першу особу області, начальника військово-цивільного адміністрації, цього не повинно бути. По-друге, я надав вказівку працівникам Київського та інших райвідділів прибути зі зброєю в обладміністрацію взяти під охорону будинок. Тому з вечора 24 лютого і всю ніч, 25 лютого і потім, здійснювали охорону будівлі обладміністрації самі поліцейські. Я направив групу спецназу, які привезли Олега Васильовича Синєгубова до мене в кабінет. Він зайшов приблизно десь о 18-й, в кабінеті перебували мої заступники, дехто з начальників управлінь, і спитав, чи знаю я, де Дудін. Я сказав: судячи з останньої розмови, він був у кабінеті. Він сказав: набери, тому що, за його даними, його вже немає.

Я набрав знову Дудіна. Він підняв слухавку, я спитав, де він перебуває. Він каже: «Я вийшов».

Я спитав, чи залишився хто-небудь у приміщенні СБУ. Він каже: ні. Я спитав, чому, ми ж домовлялися, що ти будеш перед тим, як виходити, скажеш, мені треба щось робити з твоїм приміщенням. Тому що росіяни, якщо зайдуть, то сенсу оборони ГУ НП без оборони СБУ будь-якого немає. Знову щось психував. Сказав: у мене команда змінити позицію. Чия команда, не казав. Взагалі цього не казав.

Але ви допускаєте, що могла бути якась оперативна інформація, яку [СБУ мало виконувати]? 

Я кажу про те, що було, і те, що я знаю. Я його спитав, куди він вийшов, він не сказав.

Але це ж СБУ, вони ніколи нічого не кажуть. 

Після цього я надав вказівку своєму спецназу взяти приміщення СБУ зовнішньо під охорону. Ми всередину приміщення тоді не заходили. До мене за деякий час зайшов командир спецназу, який відповідав за охорону будівлі ГУ НП і за кругову оборону. Він каже, що будівля СБУ відчинена, двері відчинені, ворота відчинені. Я наказав зачинити ворота, виставити охорону по периметру і продумати розстановку кулеметних точок, точок снайперів по периметру. Того дня ми до будівлі СБУ не заходили. Це вже пізніше прийшов до мене один з працівників, керівник середньої ланки Служби безпеки... Каже: я хочу потрапити в свою будівлю СБУ, ваші працівники мене не пускають. Я говорю: звісно, тому що вони здійснюють охорону зовнішню. Я не міг не допустити його у свою ж будівлю, дурна ситуація. І я набрав тоді Дудіна, він не підняв слухавки, набрав його заступника і той підняв слухавку, спитав, чи дійсно це працівник СБУ. Мені підтвердили його повноваження, я сказав, що він хоче зайти в приміщення. І ще одне — він сказав, що хоче зайти в приміщення, щоб забрати зброю. Я спитав, що там за зброя?

Це все в один день відбувалося? 

Це вже було трошки пізніше. 

Так ви дізналися, що зброя там є. 

Так я дізнався перший раз, що там є зброя. Цей працівник СБУ сказав, що хоче взяти зброю. Я спитав заступника, що за зброя? «Ну є там зброя». 

Пане Володимире, можна я вас тут спиню? Це все, що ви говорите, те, що ви питали цього працівника СБУ, ви не перебрали на себе повноваження? 

Ні, я на себе не перебрав повноважень, тому що будівля ГУ НП охоронялася, як і будівля СБУ, моїми працівниками. Я на себе будь-яких повноважень не перебрав.

Дудін до вас таке закидати може, наприклад.

Ні, не буде він закидати, тому що, по-перше, була кинута будівля. Саме кинута. По-друге, необхідність на той час, яка складалася, потребувала охорони як будівлі ГУ НП, так і будівлі СБУ, тому що інакше обороняти будівлю ГУ НП не мало ніякого сенсу. І от я спитав, чи можу я цього працівника пустити в його приміщення, щоб взяти зброю. Заступник каже: так, запустіть. Я говорю: тоді, щоб до мене не було ніяких питань, давайте в будівлю з ним зайде мій працівник, щоб ми бачили яку зброю він забирає, тому що завтра буде до мене питання. Добре, я на це отримав згоду. Після цього мені Дудін передзвонив. Я сказав, що вже обговорив таке питання з його заступниками, також сказав, що прийшов його працівник, він також підтвердив, що це чинний працівник.

На цей момент конфлікту жодного не було? Тільки непорозуміння, чому Дудіна немає. 

Конфліктних ситуацій взагалі не було. Я спитав, яка зброя є в приміщенні СБУ. Він сказав, так, там є зброя. Я не маю права не пустити твого працівника в приміщення СБУ. Так, каже, запускай, а взагалі треба подивитися — була його фраза — що він робить в місті, тому що я дав наказ всім вийти, чому він залишився? Ну, говорю, це ваше вже питання, будете розбиратися самі. Я зайшов в приміщення СБУ разом з цим працівником, побачив велику кількість зброї в ящиках. Ми почали відкривати ящики — автомати, патрони, гранати, РПГ. Ну дуже значна кількість. Я питав потім Дудіна, коли дзвонив, навіщо цю зброю залишили? Він знав, що вона кинута.

А зброя тоді була потрібна?

Зброя була потрібна всім, але тут питання не в тому, що вона потрібна. А зброя була. Видачу зброї я, наприклад, почав зі складів Національної поліції 24 лютого. 24 лютого після того, як прибув, зі складів озброєння до ГУ НП ми привозили ящики зі зброєю і видавали прямо у приміщенні ГУ НП. Але ми видавали контрольовано, під підпис, тим, кого ми розуміємо, кому видавали. І вже надалі, коли обстановка стабілізувалася, у тих, кому зброя не потрібна, ми цю зброю забрали, і вона зараз облікована в ГУНП. Тобто безконтрольно цю зброю не роздавали. 

А з цією зброєю СБУ, що далі було? 

Частину зброї забрали працівники СБУ, які були там. Надалі частина цієї зброї була знищена після завдання ракетного удару по ГУ НП. 2 березня прилетіло дві ракети в приміщення ГУ НП, друга ракета прилетіла якраз в те місце, де було обрушення приміщення, там, де була зброя. І, на жаль, були тоді загиблі і працівники поліції, і інших служб. Ми чотири дні з ДСНС не могли забрати тіла, тому що детонувало БК. 

Щоб підсумувати цю історію з Дудіним, ви не можете говорити через таємницю слідства...

Я не можу надавати оцінки.

Але я можу сказати, що з тих фрагментів, які викладає сам Дудін або його помічники, він, посилаючись на ваші покази, говорить, що він був на всіх нарадах, був у місті, спростовує той факт, що він самоусунувся. 

Я перший раз побачив пана Дудіна 8 березня на нараді Штабу оборони, де була присутні, крім мене, досить значна кількість інших офіцерів. Штаб — це постійно діючий орган, це не щось віртуальне, це щось реальне, з людьми, які відповідають за той чи інший напрямок роботи. І старші в цьому штабі — військовослужбовці. Не правоохоронці, такі як СБУ чи поліція, саме військовослужбовці. Вони старші, ми всі входимо до Сил оборони міста. Я, звісно, вам не можу сказати, хто був в штабі тоді. 

Ну це і неважливо, але...

Однак, це було 8 березня. До міста вони (СБУ) прибули 1 березня десь о 17:00. Цього дня мене набрав заступник, сказав, що вони будуть повертатися, щоб ми передали їхню будівлю знову працівниками СБУ, я зняв охорону о 17:00. І о 17:00 зайшла частина працівників СБУ в своє приміщення. До цього часу будівлю охороняли лише працівники поліції. 

Мене в цій історії бентежить той факт, що тривалий час Дудін залишався на посаді, його не звільняли. Якби всі люди, хто зараз говорить про зраду і про таке інше, ще раніше про це заявили, раніше він був би затриманий. Можливо, це могло запобігти якомусь витоку інформації. І зараз така прямо масштабна йде кампанія проти нього — це знову ж таки по відчуттях. І ще одна у мене є думка, що є щось, що ми не знаємо. Що не каже ні сам Дудін, ні інші люди, але це є важливим елементом у всій цій історії.

В історії з паном Дудіним є багато різних елементів. Однак, я знову-таки не можу давати покази і свідчення зараз. Я можу казати лише те, що публічно відомо. 

Може бути якийсь конфлікт особистий? 

Ні, жодних особистих конфліктів. 

Або, наприклад, він злякався. 

Я не можу давати висновків. 

І всі скопом на нього навалилися. 

Висновки може давати лише суд. 

Начебто Дудін висловлював сумніви, що оборона робиться військовими з правильного боку. А він, мовляв, краще знає.

Скажіть, будь ласка, якого числа пан президент видав указ про присвоєння звання міста-героя Харкову? Я вам нагадаю: 6 березня. З 24 лютого по 8 березня я пана Дудіна не бачив. Я перший раз його побачив 8 березня. Скажіть, яке відношення цей пан має до оборони міста Харкова і до звання міста-героя Харків, яке було присвоєне указом президента?

Зрозуміло.

Тоді, якщо не має, як він може коментувати чи говорити, що правильно було зроблено, а що ні, якщо його банально не було в місті? У нас досить багато є диванних знатоків, експертів, які коментують це, перебуваючи в інших містах. Ви ж таки знаєте? Вони можуть нам сказати, що нам правильно робити чи ні?

Я хотіла ще на початку спитати, ваше призначення співпало зі справою Ярославського. Там була така хронологія подій, не буду вже її переказувати. Ваша особиста думка щодо цього пана і навколо цієї справи. До речі, там сьогодні (9 лютого) річниця ДТП

Кримінальне провадження існує, факт є, загибель людини також є, я її не можу коментувати лише тому, що розслідування здійснює Головне слідче управління.

Факт приховування злочину? 

Ще до моменту, як я був призначений на посаду, ці кримінальні провадження, два чи три, якщо я не помиляюсь...

Забрали. 

Прокуратура визначила підслідність за Головним слідчим управлінням. Тому неетично і неправильно коментувати, що там відбувається. Це що стосується самої справи. Що стосується пана Ярославського, я можу сказати: я, як і ми всі, харків'янин. Я, як і ми всі, знаємо, хто цей пан. Я, як і ми всі, дуже багато чули, наскільки він любить місто, наскільки він допомагає місту і скільки він вклав коштів у місто. І я, як і будь-який мешканець Харкова, знає, що з 24 лютого я його не бачив, я його не чув. Я знаю досить багато волонтерів, які віддають останнє на ЗСУ. Я знаю досить багато волонтерів, які останнє віддають Національній гвардії, теробороні, які допомагають. Ви їх знаєте всіх. Я не чув, щоб вказаний пан щось зробив для міста. Це моє ставлення як мешканця. Як я можу ставитися? Ніяк. Просто ніяк. Для мене існують люди, які в цей критичний, найжахливіший, тяжкий час для міста щось роблять для міста. Один робить це тим, що прибирає вулиці, як комунальники, інший — це як ЗСУ, воюючи з росіянином. Інший робить це допомагаючи ЗСУ, поліції, армії, всім, волонтерить. Ви чули, що що-небудь зробив для міста в найтяжчий період історії цей пан?

Щоб закрити тему Ярославського, була ще історія з фактами можливого приховування злочину. Це справа теж не ваша?

Ні, у всіх цих справах була змінена підслідність, тобто жодного епізоду, що стосується факту ДТП за участі Ярославського, в ГУ НП не залишалося на момент 24 лютого, тому я не можу коментувати. Я дещо знаю. 

Але там якась ганебна історія. Всі ці люди залишаються при посадах? 

Я скажу так: з тих поліцейських, які працюють, жоден не винен у будь-якій дії. Це я можу стовідсотково сказати, інакше б вони вже не працювали. Службове розслідування проводились за тим фактом не мною, однак вини будь-яких поліцейських, саме поліцейських, у будь-яких подіях, пов'язаних з приховуванням, не було. Кримінальне впровадження, наскільки я знаю, було внесене вчасно і одразу. Приховування можливе, якщо, наприклад, поліцейський знає про якийсь факт і приховує його від керівництва.

Але речі (речові докази) позникали з приміщення експертизи. 

Це вже інший факт. Це був факт крадіжки речей з експертної установи. І за тим фактом було окреме кримінальне провадження, однак цей факт пов'язаний з приховуванням злочину, те що ви маєте на увазі. Таке кримінальне провадження мало місце бути, воно було і була також змінена підслідність за Головним слідчим управлінням. 




Повертаємося до перших днів вторгнення. В ніч на 24 лютого зупинився аеропорт. Це також було знаком, що всі знають, що буде напад?

В ніч 23 на 24 я перебував у місті Києві, тому я не можу сказати, що було у місті Харків. Я можу сказати, як працівник на той час іншого правоохоронного органу. Всі готувалися, всі думали, що таке можливо. Я особисто в те, що можливо настільки повномасштабне вторгнення, з боку Харкова, Сум, Чернігова, Білорусі, Донецької області, я особисто не вірив. Я думав все-таки вистачить глузду не починати настільки велику війну. Я думав, що там є глузд. Почати війну, що таке було для Росії, як я думав, — це втратити все, тобто все надбання, яке вони заробили за 20-30 років. Все, що вони заробили, потрібно витратити на війну, людей покласти у гроби і стати ворогом всього світу. Я не думав, що вони можуть піти на це. Вони пішли на це. Дії тих людей, які там, неможливо оцінювати з позиції логіки. Тому що логіка притаманна homo sapiens, людям розумним. Для мене це істоти, у яких немає розуму, відповідно, немає логіки.

Як поліція повелася з перших днів? Ви можете навести приклади ганебних вчинків поліцейських і приклади реально героїчних вчинків?

Я вам скажу, на щастя, ганебних прикладів в поліції, прямо ганебних, немає.

Але відкриваємо повідомлення прокуратури і там їх (колаборантів серед поліцейських) пачками викладають: якісь поліцейські, інспектори...

Загальний склад поліцейських в Харківській області — приблизно 7000 людей, щоб ви розуміли. 24 лютого, коли я прибув в кабінет, я всім сказав, що всі чоловіки повинні виходити на роботу, було надане добро здійснювати роботу дистанційно або виїхати лише жінкам. Чоловікам надали можливість вивезти сім'ї, на 1-2, максимум три дні бути відсутніми. Однак не всім зразу. Іншим я сказав: хто боїться, пишіть рапорт на звільнення, покладіть посвідчення, жетон, пістолет, йдіть і не плутайтесь під ногами. Цьому є свідки — всі, хто був тоді в мене в кабінеті. 

Це стосується Харкова?

Я кажу про Харківську область. Я попросив довести це всім до особового складу. Всім іншим сказав: працювати. Тому що у найтяжчий час для людей ми повинні бути з людьми. Хто, як не поліцейський, повинен допомагати людям? Хто, як не поліцейський, повинен надавати допомогу? Я сказав, що зараз, той час, коли треба зрозуміти, навіщо ви вдягли взагалі погони і дали присягу? Я дуже пишаюся, що з великої кількості поліцейських, які є в Харківській області, не вийшли на роботу лише 111 людей, які по різних мотивах виїхали до інших областей і не прибули на місце роботи. До єдиного всіх цих людей я звільнив з однією приміткою: порушення присяги. І поки я начальник ГУ НП, я неодноразово це казав, вони при мені працювати не будуть. От вони там питаються поновитись по суду...

А є таке, так? 

Звісно ж, є. Вже ж час минув, уже ж треба отримувати заробітну плату, вже ж хочеться!

А як бути з тими, хто на окупованих територіях? 

У зв'язку з тим, що тоді наступ відбувався дуже швидко, на окупованій території залишилось досить багато працівників поліції. Всі вони отримали наступну команду: перше — за можливості виходити, друга команда — сховати зброю, сховати особисті документи, службові документи, перевдягнутися у цивільну форму одягу і ні в якому разі не працюватися з окупантами. Більш того, ми 24 лютого виділили окремо людей, це Головна інспекція з особового складу, яким сказали контролювати кожного працівника, який залишився на окупованій території. Ми почали працювати з кожним.

А організовано їх забрати звідти можливості...

...вже не було, тому що територія була окупована росіянами.

А їм треба було ховатися? Ви давали такі настанови? 

Ми давали настанови: не здавати зброю, за можливості вийти, якщо немає можливості вийти — допомагати нам з отриманням інформації, що відбувається на тій території, а саме — пересування колон росіян, штаби і таке інше. Що таке поліцейський? Дільничий або оперуповноважений — це людина, яка знає дуже багато місцевих мешканців. Агентура. І я вам скажу, ми одразу, з першого дня війни, багатьох поліцейських, які виявилися справжніми патріотами своєї держави, героями, перемкнули на загальновійськову розвідку, і наші поліцейські почали передавати інформацію з тієї території. 

Таких було багато? 

Таких було дуже багато!

А як їм вдавалося бути непоміченими? 

Росіяни як робили? У них були списки всіх поліцейських, вони ходили по всіх поліцейських, питали, де зброя. Більшість поліцейських казали: у нас на момент початку війни зброї не було. Насправді вони цю зброю заховали, у них їх начали вимагати, щоб вони виходили на роботу. Навіщо це було росіянам? Картинку зробити, що от поліція переходить і таке інше. Масового переходу не було. І ми з кожним проговорювали: якщо ти підеш працювати і будеш виходити працювати при росіянах, ти будеш зрадником. І тому ми дуже пишаємося і я пишаюсь, що в Харківській області всього лише 28 підозр, точніше, осіб, яким повідомлено про підозру з числа тих, хто на 24 лютого були чинними працівниками поліції. Всіх цих людей ми знали поіменно відразу, як вони починали вчиняти якісь дії. Хтось виходив працювати з росіянами, хтось почав влаштовуватися до місцевої поліції. Це дуже невелика кількість людей.

Те, що вони виходили, це було самостійно чи під тиском? 

Я скажу так: у нас є декілька поліцейських, які пройшли катівні. Наприклад, начальник Шевченківського відділення поліції пройшов катівню. Його били, примушували працювати на Росію. Він відмовився. Я розумію для себе, що це питання можливості витримати чи не витримати, тому ми дуже детально розбираємося з приводу поведінки кожного поліцейського, який перебував на території. Були поліцейські, які ще до деокупації, 7 вересня, вийшли тими чи іншими шляхами, були люди, які виходили через Росію, з Росії в Польщу, з Польщі в Україну і назад поверталися. Були працівники, які таємно виходили через Печеніги, таємними тропами. У нас є історія, наприклад, коли переодягались у цивільну форму одягу, переходили без жодних документів. Росіяни казали: ми вас не випустимо. — Ви хто? — Я інвалід. У нас тричі намагався один офіцер вийти через Печеніги. Його не випускали. На четвертий раз він купив автомобіль за дуже незначну суму грошей, дорогою взяв жінку з дитиною. Росіяни кажуть: жінку з дитиною випустимо, а тебе ні. Він говорить: не треба випускати, я можу провести їх до мосту.

Перенесу сумки. 

Вони подумають: він же без машини не піде.

Ага, без свого «Жигуля».

Кинув машину там і пройшов. Отак обдурив російських військовослужбовців. Це героїзм чи ні, скажіть?

Ну це хитрість!

Тим не менш, це ознака мужності. У нас є полицейский, який три дні йшов полями, дорогою міст підірвав. Зараз він працює начальником одного із районних відділів поліції. Він на той момент, коли виходив, його звання було старший сержант. Я його призначив, як він вийшов, начальником районного відділу поліції. Скажу, це перший і єдиний, мабуть, в Україні старший сержант — начальник районного відділу поліції. Десь місяць-два тому він отримав перше своє офіцерське звання: лейтенант.

А він це зробив, щоб окупанти далі не пройшли? 

Він це зробив, тому що він патріот своєї держави.

Звісно, всього 28 людей [підозрюваних у роботі на окупантів]. Більш того, ми дуже співпрацюємо з ДБР, для мене принципове було питання і є, і залишається, щоб кожен з поліцейських, який зрадив присязі, був притягнутий до кримінальної відповідальності. Я вам скажу, що, як правило, покази в ДБР на них дають чинні працівники поліції покази. Про те, як діяли ці поліцейські, як вони зраджували свою Батьківщину. Тому ми повністю співпрацюємо із ДБР, з прокуратурою щодо підозр у вказаних кримінальних правопорушеннях. Тому коли ДБР робить публікації, ви часто можете прочитати: «спільно з Головним управлінням Національної поліції». У нас більше 120 поранених працівників поліції зараз, на теперішній день. 9 загиблих.

Вони загинули...

За різних обставин. Скажіть, будь ласка, це героїзм чи ні? Чи можу я пишатися поліцією Харківщини? Так, я можу пишатися поліцією Харківщини. Тому що поліція Харківщини ні на одну хвилину не залишила своє рідне місто. І коли б була паніка страшенна, і коли, як ви вже зрозуміли, дехто покидав місто Харків, ми залишалися. Поліція до 23 лютого і після 24 лютого — це дві різні поліції. Вони ментально різні. Поліція почала себе поважати. Знаєте, їх перестали цькувати, казати як колись? Пам'ятате: «мєнти погані».

«Мусора».

Ви зараз часто це чуєте? Після того, як Північну Салтівку поліцейські евакуювали, після того, як розвозили їжу.

Можна дізнатися, де була в цей момент патрульна поліція?

Патрульна поліція, до речі, також була на той момент. Претензій особливих до патрульної поліції у мене немає. Підрозділи поліції, які підпорядковувались центральному апарату напряму, повз мене, були передані мені в оперативне підпорядкування. Тобто я не втручаюся в їхні робочі питання, однак я займав контролюю їх питання стосовно воєнних дій.

Був якийсь момент, що їх не було. Вони виїхали?

Був момент, коли частково виїхали. Однак, вони одразу ж стали до роботи. І десь, грубо кажучи, з 2-3 березня були на місцях, всі працювали. Досить багато патрульних поліцейських, до речі, які мешкають в області і не могли фізично дістатися роботи, прийшли в районні відділи поліції і стали там до роботи. Є поліцейські, які приймали бій, як в Золочеві. Коли російські танки підійшли до Золочева, поліцейські разом із ЗСУ приймали бій. І стріляли з РПГ, є поранений працівник поліції, якому я декілька днів тому, за доручення міністра, вручив нагородний пістолет. Він особисто підбив танк. Я кажу, що є люди, якими може Харківщина пишатися!

Ви теж приймали бій під час прориву росіян до Харкова в облуправлінні. 

Згадуючи все, що було з 24 лютого, який найтяжчий, найкритичніший день був, мабуть, 27 лютого. Це був найкритичніший день, коли все було реально: 50 на 50. 27 лютого я прокинувся, точніше, так сказати не можна, тому що ми майже не спали. І знову ж таки з Синєгубовим, своїми заступниками у моєму кабінеті, де також перебували мої спецназівці поліцейські, крім того, перебували деякі цивільні. Наприклад, вже я можу сказати, тому що він інтерв'ю сам дав, Олег Черкашин, командир 227 батальйону 127 бригади. Він також був з шістьома своїми людьми. Він прибув до мене 24 лютого, того ж дня отримав зброю і весь час, до того моменту, коли був призначений у 127 бригаду, перебував зі мною в приміщенні ГУ НП, здійснював оборону приміщення. Також була рота спеціального призначення «Схід», досить багато керівників управлінm. Не було лише жінок, тому що ми всім жінкам дали дистанційну роботу, на той час вони були вдома. І приблизно зранку чуємо, що їде техніка. Олег Васильович [Синєгубов] питає: «Це наші?». Я кажу: мабуть, наші, що можуть кацапи робити в центрі міста? І в цей момент звучить черга. «Ні! Це не наші! Тривога!». І тоді підривається весь спецназ, всі у вікнах, на кулеметних точках, я з автоматом, досилаю патрон у патронник, стою біля вікна у власному кабінеті, а біля сусіднього вікна стає Олег Васильович Синєгубов, теж досилає патрон у патронник, теж стоїть біля вікна. Так починается 27 лютого, найтяжчий день.

ДРГ приїхала в центр, прорвалась. Навіщо їм центр міста? І чому вони тут були? Моя особиста думка: вони абсолютно не ідіоти, у них був якийсь нормальний план. Я знаходжу лише одну відповідь: найімовірніше, їхнім завданням було зайти в одну з будівель так званого урядового кварталу, це обладміністрація, СБУ чи ГУ НП, забарикадуватися, підняти триколор і була б картинка для всіх, що місто захоплено. Якби це відбулося, я думаю, що місто впало б. Почалася б, ви пам'ятаєте, скільки людей було в місті на той час, більше 2 млн. Підніміть триколор над будівлею, наприклад, СБУ і займіть оборону, і був би бій і що б подумали всі? Я думаю, усі пабліки російські миттєво б виклали, що місто впало, що місто наше. Я думаю, це була ціль, чому вони прорвалися саме в центр міста.

І може, тоді б повиходили наші проросійські зомбаки місцеві... 

Або так було. Я впевнений, що, мабуть, це був узловий момент. І коли почався бій, і прийняли бій, а більше того, я скажу, що завчасно, ще 24 лютого я розмістив спецназ по деяких інших локаціях в центрі міста. І цей спецназ теж відкрив вогонь. І їх силою зігнали з центру, а потім, коли вони локалізувались у школі на Шевченка, ви знаєте, то участь у їхній ліквідації брав «КОРД», спецпідрозділ поліції, «Омега», Нацгвардія, тероборона, ну тероборони ще не було на той час.

«Фрайкор», ті, хто потім став Kraken...

Так, скажімо так, добровольці. Добровольці, дійсно, були.

І 92 бригада.

92 бригада підтягнулась у вигляді танчика. Тому що склали вже танчиком 92-ї бригади, коли 8 годин йшов бій. Їм чотири рази пропонували здатися, вони чотири рази відмовлялися.

Принципові якісь кацапи попалися. 

Не принципові. Я думаю, вони на щось сподівалися.

На що можна було сподіватися, якщо вони заблоковані? 

Вони сподівалися на підтримку. Я думаю, чекали. На той момент ви розумієте кацапа, який потрапив до міста? Він, «друга армія світу», не вірить в те, що взагалі українці будуть воювати, можуть воювати. Він не вірить своїм очам, що в нього його стріляють. Він воює і думає: «Сєйчас подойдут наші. От 100% подойдут наші». «Наші» не підійшли. Підійшли саме наші

Можна трохи відкотитися назад  як взагалі можливим став цей прорив? 

На той момент суцільної лінії оборони міста не було. Були перекриті переважно центральні дороги. Однак, залишалося багато путівців, через приватний сектор. Це зараз ми бачимо добре укріплене місто, в два, три чи чотири кільця оборони. Ви бачите по місту мільйон бліндажів і так далі. Ви чітко для себе розумієте, що в місто вони не зайдуть без бою. Тоді світлофори світять, діти ходять...

27 лютого люди дуже допомогли своєю інформацією, оперативністю? 

Я був впевнений, що Харків ніколи не здасться, я ж харків'янин. Я скажу вам так: коли я їхав 24-го, взагалі ніхто не думав, що Харків вистоїть, всі були впевнені, що Харків не вистоїть. Наберіть когось зі своїх знайомих у Києві, спитайте, що ви думали 24 лютого про Харків? Кожен з них скаже: ми були впевнені, що в Харкові впаде. Ну як думали? Проросійське місто — раз, 30 км від кордону з Росією — два. 

На жаль. 

Російськомовні — три. Скільки факторів, що місто вистоїть! Хтось думав? Я, знаєте, чітко для себе розумів, що Харків — це не Бєлгород, і ментально ми інші. Вони зараз не розуміють і ніколи не розуміли, що є українці і є росіяни. Так, як є англійці і є німці, є румуни і є угорці. Вони досі не збагунли, що таке можливе. Тоді, з 24 лютого, 27, 28, 29, люди дуже згуртувалися. Дуже згуртувалися! Такої згуртованості я, мабуть, за 30 років незалежності держави не знав. Я не бачив ніколи! Я як поліцейський до цього знав, що існує досить багато сварок, що ми реєструємо мільйон проваджень за фактом якихось побутових злочинів, чоловік побив дружину, дружина чоловіка, сусід сусіда — це кожного дня відбувалося. І тут раз — і все змінилося. Люли, подивившись на цю загрозу, об'єдналися. У нас були декілька днів, точно не скажу, можна підняти статистику, коли за день не було зареєстровано жодного кримінального правопорушення у всій Харківській області. Це перший випадок за всю історію незалежності України! Допомагали одне одному, доїжджати до метро, перевозили дітей, інвалідів — всі допомагали одне одному.

Бої у місті 27 лютого де були? Бо ми знаємо шматками.

Основний бій був на Шевченка. Там затисли цю групу. Вони проїхали фактично до Макдональдса. Повернули тут, розверталися, потім вони вже в зворотну сторону, коли ми тут почали стріляти. І мої бійці, поліцейські, в ГУ НП відкрили вогонь, ще одна група спецназу, яка стояла трошки на відстані, почала в них стріляти. Їх збили з центру міста, і погнали назад на Салтівку. Так вони опинилися на вулиці Шевченка. 

Де були масові внаслідок російських обстрілів загибелі харків'ян? Це обладмінстрація — понад 30 людей, облуправління поліції...

Згадаймо ще будинок на Ахієзерів.

Гуртожитки. 

Так. Взагалі у Харківській області на теперішній час всього загиблих, ті, що ми зареєстрували, а насправді їх значно більше, понад 3000 разом з цивільними. З них понад 2000 цивільних, і 74 загиблих дитини у Харкові та області. Це Харків переважно. У нас є факт, коли сім'я загинула, троє дітей і батько. Троє дітей, всі неповнолітні. Було пряме влучання в автомобіль на початку війни.

Будь-яку логіку в діях тієї сторони або в діях тих осіб, які там живуть — я не хочу називати їх людьми, їх не можна назвати людьми — шукати не потрібно. Там немає логіки, там є інстинкти: жага до крові, м'яса, це їхнє. 

Щоб не затримувати, пробіжуся по інших питаннях, на що зможете відповісти. У нас один збили літак?

Було кілька збитих літаків. Найперший, коли в полон взяли пілота, заступника командира полку, якого я в тому числі допитував. І потім відео з його допитом викладав у Facebook.

Криштоп, якось так його прізвище. Його обміняли, мабуть? 

Я не буду казати, це не мої справи. Однак, ви знаєте, в якийсь момент бесіди, він розплакався. Я дуже довго з ним говорив. Чесно кажучи, себе ледь стримував. Він плакав, були сльози на його очах, коли йому показували фото знищених будинків у Харкові і питали — навіщо? Північна Салтівка — навіщо? Просто навіщо? «Я не знаю, я не бачив, мені дають лише координати», — такі були відповіді. Я говорю: нам же не треба надівати ведро на голову, ми і так все розуміємо, що ти пілот і все бачиш. В якийсь момент пішли сльози у нього. Я не думаю, чесно кажу, все одно не думаю, що це було щиро. Мене неможливо переконати. Нам на мій погляд, там нічого людського взагалі не залишилось. 

Другий пілот начебто втік? Пам'ятаю, що знайшли парашут. Правда, втік?

Був другий пілот. На той час його місцезнаходження встановлено не було. Я вам нагадаю, що за окружною дорогою тоді стояли кацапи. І це було досить близько від окружної дороги. Пілота спіймали в районі лісопарка. Літак упав в районі Харківського авіаційного заводу. 

І ще були літаки? 

Після цього ще були збиті літаки, однак вже не у самому місті, а за містом. 

Трофейна техніка є у поліції? 

Так, «Тигр».

Що це за техніка? 

Він справний. Ви пам'ятаєте, якого числа ми почали його використовувати?

24 серпня? 

23-го. Це подарок нашому місту. Скажіть, що наше місто заслужило, щоб на трофейному «Тигрі» їздила харківська поліція. Нехай дивляться. Ми дуже класно...

Потролили.

Тролінг, так. Ми це зробили саме з цією метою. Треба буде, знадобиться, ми цей «Тигр» можемо передати ЗСУ чи будь-куди.

Ви вже сказали про жертв війни, про дітей, був факт недоброго ставлення до загиблих, поховання на кладовищі у Харкові, де людей ховали у траншеях.

Так, ми цей момент розслідуємо і саме тому, що проходить слідство, я зараз не можу вам сказати, як це я оцінюю. Як людина я можу негативно це оцінювати, як і ви. Тому що, які б умови не були... Я вам наведу приклад. Якщо не помиляюсь, квітень, я приїхав у Золочів. До речі, скажу, що з 15 серпня по 31 грудня, ми порахували з хлопцями, я проїхав 25,000 км, не виїжджаючи з Харківської області. Коли ми приїхали до Золочева, розмовляли з головою адміністрації, з поліцейськими. І тут місцеві мешканці кажуть: а ви знаєте, у нас тут є загиблі кацапи. Кажу: в сенсі? Ну, говорить, ми знайшли, по-моєму троє чи четверо. Питаю: де вони, поліцейські знають?Каже, ні, поліції не казали. — А чого? — Ну вони ж мертві. Ну, почекайте, по-перше, їх треба також оглядати. По-друге, треба проводити слідчі дії з тілами. І по-третє: ми ж не варвари! Якщо будуть звертатися родичі, вони можуть бути обмінені на живих наших людей чи на також загиблих, це обмінний фонд. — Так? Ну ми покажемо місце. Це не досить далеко було від Золочева у полі, уявіть собі поле і стоїть маленький пагорб і хрест.  Я питаю, навіщо хрест поставили? — Ну якось не по-християнськи! — Вони ж прийшли вас убивати, якщо б вони зайшли в місто, кажу, вони б вас вбили, як в Бучі, як в Ізюмі! — Ну якось не по-христианськи. Ось так ховали наші місцеві мешканці — знаєте, це показник відмінності українців від росіян. І у мене досі фотографія цього хреста є в мобільному телефоні. 

[Щодо ситуації у Харкові] ритуальні служби на той час не працювали, ми, поліцейські, у своїх власних автомобілях вивозили тіла, автомобілів службових не вистачало, тобто досить багато було чинників. Однак, ми розслідуємо цей факт, і якщо слідчим буде прийнято рішення, там буде підозра. Чи не буде підозри, в залежності від того, яке рішення ухвалить слідчий та прокурор, який здійснює нагляду в цьому кримінальному провадженні.




Що з Лесиком, знаєте?

Без поняття! Чесно вам кажу. Ви знаєте, у мене не було часу стежити за долею якихось людей. Я стежу за долею калаборантів, яких ми ловимо, тому що це входить до моїх професійних обов'язків. Я стежу за тим, щоб вони обов'язково були в камері і обов'язково могли давати покази.

Нещодавній випадок з велосипедистом у червоній куртці, який навів [ракети на університет міського господарства], за інформацією СБУ.

Цю людину затримала Служба безпеки. До речі, хочу сказати, що ми працюємо єдиною командою. Дійсно, зараз взагалі, наприклад, ви питаєте про Дудіна. Більшість працівників СБУ — це нормальний професійні люди. Це люди, які професійно виконують свою роботу. І ми зараз працюємо єдиною командою з прокуратурою, з ними. І тому не треба ставити штампи, будь ласка. Я часто прошу журналістів не робити штампів з поліцейських. Якщо серед поліцейських є зрадник або хабарник, є такі люди, я кажу часто, що одна людина не може демонструвати весь колектив. Як і весь колектив — відповідати за одну людину. Так само і в СБУ, і в прокуратурі, будь якому правоохоронному органі. 

Навідники існують і продовжують? Чи це вже поодинокі факти.

Є. І Служба безпеки їх виявляє, і поліція, і Державне бюро розслідувань.

Можете пояснити, навіщо вони потрібні, якщо за 5 хвилин вже все в соцмережах. Якщо взяти цього чоловіка, я дивилася по скріншоту, який виклала СБУ, начебто йому ввечері пишуть, щоб він пішов подитивися. Це вже вдень показали по всіх каналах, навіть згори. 

Можливо, все ж таки хочуть перепровіряти через своїх людей. Вони ж теж не довіряють нашим ЗМІ, як ми їхнім. А раптом ролик викладений СБУ? Якщо взяти 10 колаборантів, наприклад, то з них максимум один — ідейний. Такий що: «Я за Русь, за матушку», «Ви, українці, не існуєте», «Українці — це фашисти», Бандера. Ви зрозуміли, штампи. Максимум один. Всі інші співпрацюють за грощі. Якби прийшли замість росіян сомалійські піралти, вони б працювали і на них. Передавали їм координати, це 100%. Це мерзота, яка буде співпрацювати зі всіма. 

Гауляйтери в районах і містах. Чиж у Вовчанську. 

Чиж був затриманий працівниками поліції і зараз перебуває під вартою. 

Він ідейний? 

Я думаю, також за гроші. Який він може бути ідейний, якщо Чиж до початку війни скоїв декілька злочинів загальнокримінальної спрямованості. 

Ракетні удари продовжуватимуться, допоки все не закінчиться? 

Я думаю, на жаль, будуть тривати, поки буде йти війна. Будуть і ракетні обстріли в тому числі. І ми повинні бути до цього готові. Тому часто і постійно кажу: якщо звучить сигнали тривоги, треба їх не ігнорувати.

У Харкові під час паніки були випадки вбивств, коли думали, що ДРГ, а насправді не ДРГ? 

На щастя, випадків вбивств я не знаю. Однак випадки «дружнього вогню» були. Перші такі випадки стали відбуватися в ніч з 24 на 25 лютого. Я був безпосереднім свідком цих подій. Одного разу, коли ми приблизно в ці дні зустрічалися з генералом Сахоном (Нацгвардія), розмовляємо, а над нашими головами в центрі міста Харкова — черга. І хвилин 15 з'ясовували, хто по нас стріляє. А потом з'ясувалося, що це тероборона, побачили двох людей, один в одній формі, другий в іншій, вирішили, що ми ДРГ. Добре, що автоматна черга пройшла у нас над головою. Можете спитати генерала Сахона, як це відбувалося.


В тому що Харків встояв, на вашу думку, чия найбільша заслуга, хоча і важко сказати. 92?

ЗСУ. 92-а бригада. І не забувайте 93 бригада, яка стояла з боку Богодухова. Національна гвардія, не треба їх забувати. Вони прийняли перший бій. До речі, ви в курсі що були зведені батальйони курсантів ХНУПС? Не треба забувати прикордонників. І Національну поліцію. За що я пишаюсь. І за що ми можемо чесно дивитися в очі кожному мешканцю міста Харкова та області. І казати: ми не зрадники, ми з вами. Ми достойні того, щоб у званні міста-герой Харків була частинка і наша. Наша, поліції, частинка, у цьому званні точно є. Ми також цим пишаємось. І не треба забувати про тих бійців, які потім стали теробороною. Які у перші дні взяли в руки зброю. «Фрайкор» той самий. Так, вони були нечисленні, малоорганізовані. Однак, вони навіть у бою в школі були. І також вступали в бій. Це сукупна перемога всіх.

Зараз у нас на кордоні відбувається загострення з боку Куп'янського району, [обстріли Чугуївського, Харківського районів], ви там були. Що можете сказати коротко?

У нас завжди будуть відбуватися загострення, треба до цього звикати. І сьогодні, і завтра, і післязавтра. Поки йде війна. Кацапи йдуть вперед? Ми можемо трошки назад. Потім ми підемо вперед, вони назад. Це війна. Війна, на жаль, не відбувається так, що одна зі сторін йде лише вперед. Перемагає сильніший. Однак ще до перемоги йти і йти, тому казати загострення, не загострення не можна. Просто військові дії. Вони можуть бути десь інтенсивніші, десь менш інтенсивніші. Я вам хочу лише одне сказати: як людина, яка постійно стежить за обстановкою, Харкову нічого боятися [в сенсі наступу росіян], взагалі нічого! Навіть якщо вони підуть в наступ на Куп'янському напрямку, ну не прийдуть вони! Я хочу вам навести у приклад — Бахмут скільки вони не можуть взяти? Тому не треба лякати населення. І лякаються, до речі, переважно ті, хто 24 лютого, у березні, квітні не був у місті, виїхав, потім повернувся, наприклад, в листопаді-жовтні. Вони переважно переживають, у них паніка. Якщо кацапи підуть, вони просто вмруть. От і все. Ну що буде? Ми вже все, що можна, пережили з вами. 



Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux